Луганський природний заповідник

Територія

​

Розташована біля сел Трьохізбенка і Калаус Новоайдарського району, на території Трьохізбенської та Гречишкінської  сільских рад, на лівому березі Сіверського Дінця, у межиріччі Дінця та його лівої притоки Айдару, на другій піщаній терасі (боровій). Заповідник організований на території колишнього Трьохізбенського війського полігону.

​

Клімат

​

Клімат району помірно континентальний з жарким посушливим літом і холодною зимою з нестійким сніговим покривом і відлигами. Середня річна температура складає 8,7°. Максимум температури спостерігається в липні, в окремі дні може досягати 41°С. Майже щорічно відбувається зниження температури до мінус 25-30°З, а в окремі роки до мінус 42°С. Гідротермічний коефіцієнт складає 0,8-0,9.

​

Середньорічна кількість опадів 495,8 мм. Опади розподіляються по місяцях нерівномірно. Найбільша їх кількість в червні-липні, при цьому вони мають переважно зливовий характер.

​

Зима встановлюється в третій декаді грудня. Стійкий сніговий покрив встановлюється в третій декаді грудня і руйнується на початку березня. Найбільша середня висота його досягає за зиму 14 см У зв'язку з нестійкістю снігового покриву в середньому грунт промерзає до 62 см, а в холодні роки - до 120-140 см.

​

Заморозки на поверхні грунту, в середньому, закінчуються в 10-х числах травня, а починаються в третій декаді вересня.

​

Велику частоту в районі заповідника мають посухи і суховії. Кількість посушливих днів (дні з відносною вологістю 30 менше) складає в середньому близько 60, в сухі роки їх кількість зростає до 100, у вологі зменшується до 10-12. Частіше суховії спостерігаються в червні і серпні.

​

В середньому 19 днів в році спостерігаються сильні (більше 15 м/сек.) вітри. Вони призводять до виникнення буреломів : майже щорічно під впливом вітру в заповіднику падають декілька старих дерев (тополя, верба, осика).

​

Геологія, рельєф, гідрологія

​

Відповідно до фізико-географічного районування України, територія відділення відноситься до Степової зони, Північностепової підзони, Задонецко-Донського краю, Старобельської схилово-височинної області (Екологічна енциклопедія, 2006).

​

Територія заповідника витягнута з північного сходу на південний захід на відстань 9,45 км. Найвища точка заповідника - урочище Баранячий Шпиль з висотою над у.м. 150 м. Територія заповідника розчленована балочними системами (балки Нижній Баїв яр, Чехачев єрик та ін.), в східній частині на територію заповідника заходять отвершки балки Татаринцев яр.

​

Гідрографічна мережа представлена тимчасовими потоками по дну ярів і балок, є одно озеро (Кобозево) і два ставки

 

Ґрунти

​

Згідно еколого-генетичній класифікації ґрунтів України, на території заповідника виділені наступні ґрунти.

 

Дерново-примітивні малогумусовані піщані дефльовані ґрунти на давньоалювіальних піщаних відкладеннях. Формуються під розрідженою трав'янистою рослинністю і фрагментарним лишайниковим покривом. Профіль ґрунтів місцями техногенно порушений, поверхнево або повністю переритий (траншеї, насипи, виїмки та ін.). Ґрунтові води залягають глибоко і не впливають на ґрунтогенез. Зміст гумусу в гумусово-акумулятивному горизонті дуже низький (в середньому 0,45%). Ґрунтовий розчин слабокислий.

Ґрунти дуже сухі з низькою вологоємкістю, схильні до вітрової ерозії.

 

Дерново-слаборозвинені малогумусовані піщані і пов'язаний-піщані дефльовані ґрунти на давньоалювіальних піщаних відкладеннях, місцями з похороненими ґрунтами. Розвиваються під розрідженою трав'янистою рослинністю. Профіль ґрунтів фрагментарно порушений. Ґрунтові води на ґрунтоутворюючий процес не впливають. Зміст гумусу у верхньому шарі в середньому складає 0,68 %. Реакція ґрунтового розчину слабокисла. Ґрунти сухі з низькою вологоємкістю, схильні до вітрової ерозії.

 

Дернові розвинені і потужні малогумусовані зв'язно-піщані дефльовані ґрунти на древніх алювіальних піщаних відкладеннях, місцями з похороненими ґрунтами. На них ростуть, окрім трав'янистих рослин, зарості шелюги або тополині колки, які проявляють протидефляційну дію. Гумус у верхньому гумусово-акумулятивному горизонті в середньому складає 0,75 %. Реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної.

 

Дерново-поверхнево-глинисті слабогумусовані близьководні супіщані на давньоалювіальних оглеєних пісках, зрідка з похороненими ґрунтами. Знаходяться в западинах і улоговинах з близьким (1,5 - 2 м) рівнем ґрунтових вод, головним чином під березовими колками. Це переважно середньо- і слабокислі ґрунти з низьким вмістом гумусу (0,4 - 0,7%). Характерними для них є похоронені на глибині 60 - 70 см добре гумусовані ґрунти.

 

Чорноземоподібні середньопотужні малогумусовані супіщані дефльовані на давньоалювіальних реліктово-оглеєних (ордзанди) піщаних відкладеннях. Поширення таких ґрунтів незначне, вони займають найбільш вирівняні ділянки тераси під розрідженим рослинним покривом, мають техногенно порушений профіль. Ґрунтові води залягають глибоко. Зміст гумусу у верхньому шарі в середньому складає 1,07%. Реакція ґрунтового розчину у поверхні близька до нейтральної, але з глибиною стає більше лужною.

Такі ґрунти є одними з найбільш потенційно родючих і екологічно відповідають відновленню трав'яного покриву псамофітно-ксерофітних степів.

 

Лучно-чорноземні середньопотужні малогумусовані піщано-легкосуглинкові на алювіально-делювіальних відкладеннях з похороненими ґрунтами. Поширені в долинах балок. Сформувалися під лучно-степовою рослинністю в умовах капілярного надходження ґрунтових вод і додаткового поверхневого зволоження зливово-талими водами. Вони покриті осоково-різнотравною рослинністю з проективним покриттям 50 - 70%. Ґрунтові води залягають на глибині 3 - 5 м і на ґрунтоутворення істотно не впливають. Гумусово-акумулятивний горизонт в середньому включає 1,2% гумусу. Реакція ґрунтового розчину від нейтральної до слаболужної. Потенційна родючість відносно помірна, і за сприятливих умов ґрунту здатні до відновлення полідоминантної степової рослинності.

 

Чорноземні шарувато-намиті гумусовані піщано-легкосуглинкові, підстелені похороненими ґрунтами. Поширені мало, залягають у вузьких улоговинах балок. Характеризуються слабокислою майже нейтральною реакцією ґрунтового розчину. Середній зміст гумусу в поверхневому шарі - 1,22%.

​

Флора та рослинність

​

Згідно з геоботанічним районуванням України (Національний атлас ..., 2008), територія відділення належить до Євразійської степової області, Степової підобласті, Понтичної провінції, Середньодонської підпровінції, Сіверськодонецького округу різнотравно-злакових степів, байрачних лісів та рослинності крейдяних відслонень.

​

Склад земель заповідника такий: покриті лісовою рослинністю - 110 га, піски - 3033,3 га, інші - 136,8 га.

 

Дослідження фіторізноманіття Трьохізбенського степу почалось у середині 2000, наведені тут дані не є вичерпними і надалі будуть істотно доповнені і уточнені.

​

Рослинний покрив відділення представлений псамофітними степами, агломеративною рослинністю незадернованих пісків, луками і болотами, чагарниковими угрупованнями, березовими, тополиними, осиковими і вільховими колками (Сова та ін., 2008).

​

Рослинні комплекси заповідника знаходяться на перших стадіях демутації. Найбільш поширені псамофітні степи. Ценотичну основу їх складають кипець пісковий (Koeleria sabuletorum), костриця Беккера (Festuca beckeri), осока лігерійська (Carex ligerica), житняк донський і Лавренкa (Agropyron tanaiticum, A. lavrenkoanum), куничник наземний (Calamagrostis epegeios), полини лікарський (Artemisia abrotanum) та Маршалла (A.marschalliana). Досить значні площі (близько 600 га) на території заповідника займають угруповання ковили дніпровської (Stipa borysthenica).

​

Характерною для піщано-степових угруповань є наявність комплексу ендемічних рослин псамофільного флористичного комплексу : жовтозілля дніпровського (Senecio borysthenicus), юринеї волошкоподібної (Jurinea centauroides), житняку донського (Agropyron tanaiticum), льонку солодкого (Linaria dulcis), козельців донських (Tragopogon tanaiticus) і українських (Tragopogon ucrainicus), астрагала мінливого (Astragalus varius), воловика Попова (Anchusa popovii), деревію дрібноквіткового (Achillea micrantha).

​

Звичайними є льонок дроколистий (Linaria genistifolia), волошка Майорова (Centaurea majorovii), зіновать дніпровська (Chamaecytisus borysthenicus). Навесні тут у великій кількості розвиваються ефемери: крупка весняна (Erophila verna), костянець зонтичний (Holosteum umbellatum), роговик несправжньоболгарський (Cerastium pseudobulgaricum), види незабудки (Myosotis sp.) та ін. Значні площі на піщаних ділянках покриті суцільним покривом з лишайників і зелених мохів.

​

На схилах і вершинах дюн і піщаних пагорбів розвиваються агломеративні угруповання з куничника наземного (Calamagrostis epigeios) з домішкою однорічних трав: пальчатки кров'яної (Digitaria ischaemum), гусятника малого (Eragrostis minor), верблюдки блискученької (Coryspermum nitidum) та ін.

​

На знижених ділянках формуються засолені луки. Ценотичну основу їх утворюють ситники скупчений (Juncus conglomeratus) та членистий (Juncus articulatus). Трапляються ситівник жовтуватий (Pycreus flavescens), ожика бліда (Luzula pallescens), суховершки звичайні (Prunella vulgaris), золототисячник звичайний (Centaurium erythrea), види конюшини (Trifolium sp.) та ін. У складі цих угрупувань росте плаунець заплавний (Lycopodiella inundata). У Луганській області ця рослина вважалась зниклою, останні відомості про неї відносяться до 30-х рр. минулого століття (Лавренко, 1927).

​

На території заповідника значне поширення мають угрупування чагарникових верб : гостролистої (шелюга) (Salix acutifolia) і розмаринолистої (S. rosmarinifolia). Під запоною шелюги розвивається ярус з куничника наземного (Calamagrostis epigeios), житняку гребінчастого (Agropyron pectіnatum), грястиці звичайної (Dactylis glomerata), тонконогу вузьколистого (Poa angustifolia), мітлиці (Agrostis sp.), пирію повзучого (Elytrigia repens), перлівки трансильванської (Melica transsilvanica), місцями трапляється клейстогена розчепірена (Cleistogenes squarrosа).

На території заповідника поширені листяні колки з беріз повислої (Веtula pendula) і пухнастої (Betula pubescens), є осикові (Populus tremula), тополині (Populus nigra) і вільхові (Alnus glutinosa) колки. Трав'яний покрив в них слабо розвинений, але іноді формується ярус з гігрофільних видів: осоки чорної (Carex nigra), гірчаку (Polygonum sp.), мать-и мачухи звичайної (Tusillago farfara), рутвиці малої (Thalictrum minus), ранника вузлуватого (Scrophularia nodosa ), суховершків звичайних (Prunella vulgaris) та ін.

​

Зелена книга України на території заповідника представлена угрупованнями ковили дніпровської (Stipeta borysthenicae).

​

За станом на кінець 2011 р. на території відділення відомі близько 500 видів судинних рослин. Приведені дані не є остаточними і найближчими роками поповнюватимуться. Більш повно охарактеризовані лишайники (Русина, Ходосовцев, 2008; Русина, 2011). Вони налічують 51 вид з 28 родів, 15 родин і 5 порядків аскоміцетів.

​

За неповними даними, в охоронні списки загальнодержавного і міжнародного рівнів включені 15 видів судинних рослин і лишайників, що ростуть на території відділення.

​

До Червоної книги України внесені 9 видів виявлених в Трьохізбенському степу судинних рослин:

• береза дніпровська (Betula borysthenica Klokov)

• ковила волосиста (Stipa capillata L.)

• ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klokov ex Prokudin);

• козельці донецькі (Tragopogon donetzicus Artemcz.);

• плаунець заплавний (Lycopodiella inundata (L.) Holub);

• рястка Буше (Ornithogalum boucheanum (Kunth.) Asch.);

• сон лучний (Pulsatilla pratensis (L.) Mill.);

• тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum Klokov et Zoz);

• цибуля савранська (Allium savranicum Besser).

 

До Європейського Червоного списку (1991) належать 4 види:

• жовтозілля дніпровське (Senecio borysthenicus (DC.) Andrz. ex Czern.);

• козельці донські (Tragopogon tanaiticus Artemcz.);

• козельці українські (Tragopon ucrainicus Artemcz.);

• фіалка Лавренка (Viola lavrenkoana Klokov);

​

До Червоного списку МСОП належить житняк донський (Agropyron tanaiticum Nevski).  до Резолюції №6 Бернської Конвенції (у редакції 2011 р.) - юрінея волошкова (Jurinea cyanoides (L.) Rchb.).

 

До Червоної книги України внесені лишайники цетрарія степова (Cetraria steppae (Savicz) Kärnef.) та ксантопармелія грубозморшкувата (Xanthoparmelia ryssolea (Ach.) Blanko et al.).

 

​

Характерною особливістю сучасної флори відділення є значна участь неаборигенних видів : амброзії полинолистої (Ambrosia artemisifolia), гринделії розчепіреної (Gryndelia squarrosa), конізи канадської (Conyza canadensis), видів енотери (Oenothera sp.) та ін. Це обумовлено високим рівнем антропогенної трансформованості рослинного покриву внаслідок тривалого використання території як військового полігону.Після введення заповідного режиму аборигенна флора поступово відновлюватиметься, а неаборигенні рослини - зменшувати чисельність і поступово зникати.

​

Тваринний світ

 

Фауна Трьохізбенського степу досить різноманітна та і складається з представників лісових, степових і навіть пустельних комплексів.

Загалом тут відмічено 1188 видів тварин, з них 1038 видів – безхребетних тварин (павукоподібних – 21 вид, комах – 1017 видів), 4 види земноводних, 4 види плазунів, 116 видів птахів, та 26 видів ссавців. В Трьохізбенському степу охороняються 28 видів тварин, включених до Червоної книги України, 10 видів з Європейського Червоного списку і 135 видів, що охороняються згідно Бернської конвенції. Особливу цінність фауни заповідника представляють види тварин, які в регіоні пов’язані з піщаними аренами Сіверського Дінця – сліпачок звичайний (Ellobius talpinus) та ящурка піщана (Eremias arguta). Серед рідкісних видів тварин на території відділення та на прилеглих ділянках мешкають емпуза смугаста (Empusa fasciata), поліксена (Zerynthia polyxena), сколія-гігант (Megascolia maculatа), полоз візерунковий (Elaphe dione), огар (Tadorna ferruginea), орел-карлик (Hieraaetus pennatus), деркач (Crex crex), тушкан великий (Allactaga major), мишівка степова (Sicіsta subtilis), тхір лісовий (Mustela putorius), борсук звичайний (Meles meles), олень благородний (Cervus elaphus) тощо. На територію заповідника відмічені заходи зараз дуже рідкісного в Луганській області лося європейського (Alces alces).

​

Перелік безхребетних заповідника (PDF 1,5 MB)

​