Луганський природний заповідник

Територія

​

Відділення розташоване біля с. Криничне Міловського району Луганської області на землях Великоцької та Новострільцівської сільских рад.

​

Стрільцівський степ є решткою Старобільських цілин, загальна площа яких на початку ХХ ст. складала більш 24 тис. га, і які належали чотирьом кінним заводам (Стрілецькому, Ново-Олександрівському, Лимарівському та Деркульському). Площа Стрільцівської цілини на той час була біля 7 тис. га [Лавренко, Дохман, 1933]. На початку ХХ ст. почалося швидке освоєння цих земель і до середини сторіччя Старобільські степи були майже повністю розорані, збереглися лише невеликі фрагменти в межах яружно-балкової мережі. Територія заповідника є єдиною вододільною ділянкою, що збереглася з тих степів.

​

У 1956 р. в плакорній частині заповідника була відведена ділянка абсолютно заповідного степу (27 га), в 1976 р. була відведена друга ділянка (54 га), яка охоплювала балки Великі і Малі Терни. На решті площі з 1956 р. був введений режим періодичного сінокосіння з трьохрічною ротацією (ділянки викошувалися один раз на три роки). На сьогодні за ступенем розвитку резерватогенних процесів та необхідністю впровадження заходів по збереженню та відновленню корінних угруповань територія поділяється на такі фунцкціональні частини:

• територія заповідного ядра (до розширення заповідника): абсолютно заповідна ділянка – 81 га (плакорна та балочна ділянки), плакорна періодично викошувана ділянка (240 га), схилові не викошувані (з 1990 р.) ділянки с заростями чагарників (201 га);

• нова територія (територія розширення в 2004 р.): перелоги (267) га, цілинні ділянки (248 га). За сучасних умов єдиним шляхом оптимізації режиму збереження степового різноманіття є розширення площі ділянок в режимі випасання, з суворим контролем пасовищних навантажень.

 

Стрільцівський степ має значні перспективи що до розширення території. Перспективні території такі: 1) балка Глиняний яр (290 га), межує з територією заповідника зі сходу, 2) цілинна ділянка з південної межі заповідника (250 га), 3) балка Березова, яка налічує біля 1000 га цілини та старих перелогів, розташована з південно-західної сторони від території заповідника і відокремлена невеликою ділянкою ріллі 4) балка Тернова (190 га), межує з територією заповідника в верхів’ях Крейдяного яру.

​

Карта (PDF 1,4 MB)

​

Клімат

​

За кліматичними показниками Стрільцівський степ серед відділень заповідника відрізняється найбільшою континентальністю. Середня річна температура повітря складає 7,1°, температурний мінімум – -40°, максимум – +41°. Середня річна сума опадів – 427 мм, гідротермічний коефіцієнт – 0,9. Безморозний період продовжується 151 днів (108-197). Глибина промерзання ґрунту досягає 55 см (23-120 см).

​

Геологія, рельєф, гідрологія.

​

За фізико-географічним районуванням України територія Стрільцівського степу належить до Старобільської схилово-височинної області, Задонецько-Донського краю, Північностепової підзони, Степової зони (Екологічна енциклопедія, 2006).

​

В геоморфологічному відношенні заповідник знаходиться в межах Східно-Української ерозійно-денудаційної рівнинні, яку відносять до знижених південно-східних відрогів Середньоруської височини.

​

В геологічному відношенні  територія заповідника розташована на Східно-Европейській платформі, на південному схилі Воронезької антиклізи, фундамент якої складений із докембрійських пород і залягає на глибині 0,5-1,0 км. Осадочна товща складена із палеозойських (нижній та переважно середній карбон) та мезо-кайнозойських відкладів (крейдові, палеогенові та неогенові). На денну поверхню виходять крейдові та неоген-палеогенові відклади. Четвертинні відклади презентовані лесовидними суглинками, які є ґрунтоутворюючими породами.

​

Територія Стрільцівського степу розташована в басейні лівих допливів Сіверського Дінця, на вододілі Комишної та Калитви, розчленованому притоками Комишної та численними балками. З північно-східної сторони від заповідника вододіл перетинають річки Мілова та її притока Черепаха, з південно-західної – балка та струмок Березовий. Балками наступного порядку (Терновий, Крейдяний, Глиняний яри) вододіл поділяється  на місцеві міжбалкові вододіли. Територія заповідника охоплює Крейдяний яр, вододіл поміж нею і балкою Глиняний яр, привододільний схил  до р. Черепахи та частково лівий схил балки Глиняний яр. Середня висота поверхні над р. м. – 147 м (мінімальна – 112, максимальна – 182 м).

​

У гідрографічному відношенні територія заповідника відноситься до басейну Комишної. Річкова мережа району складається з лівих припливів Комишної -річки Мілової і її припливу Черепахи, розташованих на північ від території заповідника, а також струмка Березового, що перетинає вододіл з південної межі.

​

У охоронній зоні заповідника з північно-східної межі протікає мала річка Черепаха. Довжина річки – близько 9 км, русло в районі розташування заповідника шириною 1,5-8 м, глибина незначна - до 0,8 м. У витоках річки створений ставок. Черепаха є типовою річкою снігового типу живлення, для якої характерний весняний паводок і літньо-осіння межень. Помітну роль в живленні річки грають численні джерела підземних вод. Дощові паводки відзначаються лише в окремі роки. Літнє пересихання русла річки за термін спостережень не зафіксоване. Межень фіксується в серпні - вересні. Різкого підвищення рівня води восени зазвичай не спостерігається, поступове підвищення стає значним тільки до початку зими. Льодовий покрив нестійкий внаслідок частої зимової відлиги. Льодостав зазвичай спостерігається в першій декаді січня. За рахунок теплих зим дата початку весняного паводку дуже нестабільна. Весняна повінь може починатися від другої декади лютого – першої декади квітня. Паводок може бути стрімким зі значним підвищенням рівня води або поступовим і слабо вираженим.

​

На території заповідника і в охоронній зоні розташовані два ставки. У північно-східній частині заповідника, у балці Фермерській, існує невеликий ставок, який наповнюється за рахунок снігових вод і влітку зазвичай висихає. Площа дзеркала навесні в середньому складає близько 900 м². Гребля ставка була побудована в радянські часи.

​

Другий ставок знаходиться в охоронній зоні заповідника у південної межі, у притоку балки Великі Терни. Ставок був побудований ще до створення заповідника, коли ці землі належали Стрілецькому кінному заводу. Ставок дістав назву 21-ою, оскільки знаходився на території 21-ої сотні кінного заводу. Ставок частково наповнювався за рахунок ґрунтових вод і влітку не пересихав. Площа дзеркала була близько 1300 м², глибина до 5 м, літнє падіння рівня складало 1-1,5 м. У 1990-і роки під час потужного паводку гребля ставка була сильно пошкоджена. Останніми роками він наповнюється в період весняного паводку, площа дзеркала істотно зменшилася, влітку ставок повністю пересихає.

​

У верхів'ї Крейдяного яру є джерело з солоною водою. Досить повноводне джерело питної води є в охоронній зоні в прирусловій частині Крейдяного яру. Періодично джерело сильно замулюється під час весняної повені і вимагає розчищення. Джерело, використовуване місцевим населенням для огорожі питної води, знаходиться в охоронній зоні, в селі Криничне, на правому березі Черепахи.

​

За умовами зволоження територія вододільних ділянок відноситься до атмосферного типу, днищ балок - до атмосферного і натічного. Ґрунтові води на вододілі знаходяться на глибині близько 15-20 м. Зволоження ґрунту відбувається за рахунок атмосферних опадів. У днищах балок ґрунтові води знаходяться на глибині 3-5 м. У прогинах вододільних схилів, де неглибоко залягають водостійкі породи, є виходи ґрунтових вод, які обумовлюють формування перезволожених ділянок.

​

Такі перезволожені ділянки є на схилах у верхів'ях балки Крейдяний яр, в урочищах Солонці і Хомутець.

​

Ґрунти

​

Переважаючими ґрунтами на території заповідника є зональні - чорноземи звичайні, наявні середньопотужні, середньо- та малогумусні їх відмінності.

​

Чорноземи звичайні глинисті та суглинисті на лесовидних породах займають 91,9% площі заповідника (Технический отчет ..., 1994), поширені на вершині і схилах вододілу, по схилах балок.

​

Чорноземи звичайні глинисті на незасолених глинах (0,7% площі) приурочені до схилу західної експозиції.

​

Чорноземи суглинисті і супіщані на корінних піщанистих породах (1,5%) сформовані в урочищі Хомутець, приурочені до схилів південної експозиції.

 

Чорноземи солонцюваті і солонці степові (3,5%) поширені на південно-східних і південно-західних схилах, де в результаті дії геологічної ерозії відбулося оголення засолених корінних пород.

 

Дернові еродовані глинисті ґрунти на лесовидних породах (1,8%) приурочені до еродованих балкових схилів стрімкістю 3-5, 7-10°.

 

Мочаристі глинисті ґрунти (0,6%) сформовані в місцях виходу на поверхню мінералізованих ґрунтових вод, поширені в урочищі Солонці та окремими плямами на схилах в Крейдяному та Глиняному ярах.

 

Невеликі площі в заповіднику займають виходи лесовидних пород та крейди.

 

Для ґрунтового покриву характерна висока контурність – 101 контур на 1000 га, середня площа контуру – 9,9 га. На території заповідника зазнають водної ерозії 77% земель, вітрової – 18,1%, сумісної дії – 15,6%.

 

Ґрунтова карта (PDF 153 KB)

​

Флора та рослинність

​

Згідно з геоботанічним районуванням України (Національний атлас ..., 2008), територія відділення належить до Євразійської степової області, Степової підобласті, Понтичної провінції, Середньодонської підпровінції, Сіверськодонецького округу різнотравно-злакових степів, байрачних лісів та рослинності крейдяних відслонень. Зональними є угруповання ковил Залеського (Stipa zalesskii), Лессінга (S. lessingiana), костриці борознистої (Festuca rupicola) та чагарникові степи за участю карагани чагарникової (Caragana frutex) (Лавренко, 1940, Лавренко и др., 1991, Карта, 1989).

​

За даними останнього геоботанічного картування (2004 р.) (Ткаченко, 2009), найбільшу площу в заповіднику займають степи (43%). Справжні степи представлені переважно угрупованнями з домінуванням ковили вузьколистої (Stipa tirsa) та ковили Залеського (Stipa zalesskii). За площею переважають угруповання ковили вузьколистої. Значно поширені полідомінантні ковилові угруповання за участю ковили вузьколистої та ковили Залеського. Степові формації поширені в плакорній частині заповідника, та на схилах нової території. В цих угрупованнях значну участь беруть степові види дернинних злаків – костриця борозниста (Festuca rupicola), тимофіївка степова (Phleum phleoides), вівсюнець Шелла (Helictotrichon schellianum), келерія гребінчаста (Koeleria cristata), пирій ковилолистий (Elytrigia stipifolia). Звичайною є значна домішка декількох видів ковили – ковили волосистої (Stipa capillata), пухнатолистої (Stipa dasyphylla), пірчастої (Stipa pennata), найкрасивішої (Stipa pulcherrima). Більш-менш значну участь беруть кореневищні злаки – стоколос береговий (Bromopsis riparia), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), пирії середній (Elytrigia intermedia) та волосовидний (E. trichophora), стоколос безостий (Bromopsis inermis), чаполоч степова (Hierochloe repens). Рясні види різнознотрав’я – шавлія поникла (Salvia nutans), грудниця мохната (Galatella villosa), залізняк бульбистий (Phlomis tuberosa), гадючник звичайний (Filipendula vulgaris), суниці зелені (Fragaria viridis). Практично на всіх ділянках наявна домішка степових чагарників – карагани кущової (Caragana frutex), мигдалю степового (Amygdalus nana), зіноваті руської (Chamaecytisus rutenicus), які на плакорній частині утворюють більш-менш локальні плями. Угруповання з домінуванням ковили Лессінга (Stipa lessingiana), ковили волосистої (Stipa capillata), костриці борознистої (Festuca rupicola) наявні на невеликих площах пасовищних ділянок.

​

Серед степових угруповань найбільш поширеними є чагарникові степи з домінуванням дернинних злаків та значною участю степових чагарників, які формують чагарниковий ярус заввишки 40-80 см. Більш поширені чагарникові степи ковили вузьколистої, за участю карагани чагарникової та мигдалю низького, менше – ковили вузьколистої за участю зіноваті руської.

​

За відсутністю фактору випасу тварин степові угруповання досить швидко трансформуються на чагарникові степи з подальшим перетворенням на зарості чагарників, які також є стадією подальшого сукцесійного процесу в напрямі формування більш стійких чагарниково-лісових угруповань. Формування заростей чагарників призводить до флористичного збіднення, випадіння степових видів та насичення угруповань рудеральними видами.

​

В плакорній частині заповідника та на схилах значно поширені угруповання з домінуванням кореневищних злаків – пирію середнього (Elytrigia intermedia), тонконогу вузьколистого (Poa angustifolia), стоколосу безостого (Bromopsis inermis). Резерватогенні зміни призводять до поступового розширення їх площ за рахунок трансформації дернинно-злакових угруповань.

​

В Стрільцівському степу широко представлені різноманітні едафічні варіанти степів – псаммофітні, кальцефітні та галофітні. Найбільш поширені угруповання ковили найкрасивішої (Stipa pulcherrima), яка пов’язана з виходами або близьким заляганням ґрунтоутворюючих пород – крейди та лесовидних суглинків. Угруповання ковили найкрасивішої на схилах досить швидко трансформуються в чагарникові степи та суцільні зарості карагани.

​

Псаммофітні степи представлені угрупованнями з домінуванням ковили дніпровської (S. borysthenica) та костриці Беккера (Festuca beckeri) на виходах третинних пісків та ковили пухнастолистої (S. dasyphylla) – на гумусованих пісках. Досить звичайні полідомінантні угруповання за участю ковили дніпровської, к. пухнастолистої, к. Залеського, за домішкою костриці Беккера.

​

Галофітні степи пов’язані зі степовими солонцями, та солонцюватими чорноземами, які сформовані на схилах та міжбалочних перегинах. Характерні  угруповання з домінуванням костриці валіської (Festuca valesiaca), грудниці мохнатої (Galatella villosa).

​

Відслонення крейди займають незначну площу (0,08 га) в Крейдяному яру. Тут поширені угруповання з домінуванням чебрецю вапнякового (Thymus calcareus), лещиці малонасінної (Gypsophila oligosperma), подорожнику солончакового (Plantago salsa).

​

Зарості чагарників займають 31% площі заповідника. Чагарникова рослинність в заповіднику представлена заростями лісових та степових чагарників. Зарості степових чагарників поширені на привододільних схилах на старій території, на схилах балок нової території, на плакорній ділянці абсолютно заповідного степу. Зарості терну степового (Prunus stepposa) зазвичай з домішкою інших чагарників та дерев локалізовані на різноманітних ділянках. Степові чагарники за участю карагани чагарникової, мигдалю низького та зіноваті руської в Стрільцівському степу створюють густи зарості заввишки до 180 см. Угруповання степових чагарників переважно представлені заростями карагани чагарникової та мигдалю низького. Дуже поширені угруповання за участю трьох степових чагарників – карагани кущової, мигдалю низького та зіноваті руської. Локально поширені зарості вишні степової (Cerasus fruticosa), подекуди трапляються невеликі плями таволги Литвинова (Spiraea litwinowii). В Крейдяному яру, в нижніх частинах схилів, наявний невеликий локалітет заростей крашенинниковії терескенової (Krascheninnikovia ceratoides).

​

Угруповання лісових чагарників поширені по балках (у відвершках Крейдяного яру), на схилах в урочищі Хомутець та на плакорній абсолютно заповідній ділянці. Такі угруповання представлені заростями клену татарського (Acer tataricum) та жостеру проносного (Rhamnus cathartica). Тут звичайна невелика домішка дерев – яблуні ранньої (Malus praecox), в’язу карликового (Ulmus pumila), в’язу гладкого (Ulmus laevis), в’язу малого (Ulmus minor); інших чагарників – терну, бузини чорної (Sambucus nigra) та червоної (Sambucus racemosa), свидини кривавочервоної (Swida sanguinea).

​

Луки займають невеликі площі (0,5%) і представлені переважно остепненими луками улоговин стоку та днищ балок з домінуванням пирію повзучого (Elytrigia repens), пирію середнього (E. intermedia)  та участю дернинних злаків (типчаку, ковили пірчастої, ковили вузьколистої). Справжні луки представлені угрупованнями з домінуванням куничника наземного (Calamagrostis epigeios), костриці лучної (Festuca pratensis), мітлиці повзучої (Agrostis stolonifera). На схилах, в місцях виходу ґрунтових вод з мочаристими ґрунтами, наявні угруповання з домінуванням очерету південного (Phragmites australis), ситника Жерарда (Juncus gerardii), кульбаби бесарабської (Taraxacum bessarabicum). Трав’яні болота на призаплавних ділянках в гирлі Крейдяного яру представлені угрупованнями очерету південного, рогозу широколистого (Typha latifolia), осоки берегової (Carex riparia) та осоки чорноколосої (Carex melanostachya). Заболочені та засолені ділянки займають відповідно 0,03% та 0,02% площі заповідника.

​

Заплавні ліси наявні в гирлі Крейдяного яру, займають невеликі площі (0,03%), представлені формацією верби білої (Salix alba), звичайно зі співдомінуванням ясена ланцетного (Fraxinus lanceolata). В заплавних чагарникових угрупованнях переважають верби тритичинкова (Salix triandra) та попеляста (S. cinerea) з домішкою верби Виноградова (Salix vinogradovii).

​

Перелоги займають 26% площі заповідника і наявні на схилах до р. Черепаха та в Крейдяному яру, на ділянках, які були надані заповіднику в 2004 р. Перелоги заповідника мають значний вік демутації (20-29 років), але на більшості ділянок площа вторинних дернинно-злакових угруповань залишається невеликою. На сьогодні найбільш поширені динамічні угруповання перехідної структури з приблизно рівною участю кореневищних (пирію повзучого, тонконогу вузьколистого, стоколосу безостого) та дернинних злаків (переважно типчаку). Фрагментарно, переважно на випасених ділянках, сформовані дерниннозлакові угруповання, серед яких за площею абсолютно переважають угруповання з домінуванням костриці борозенчастої. Невеликі площі займають ковилові угруповання (к. вузьколистої, к. Лессінга, к. Залеського). На перелогах значно поширилися дерева, серед яких переважають в’яз карликовий та ясен ланцетний.

​

Лісові культури представлені лісосмугами, загальна довжина їх біля 4,5 км. В них переважає ясен ланцетний (Fraxinus lanceolata) з домішкою ясена пенсільванського (Fraxinus pennsylvanica), подекуди з домішкою клена татарського (Acer tataricum), дуба звичайного (Quercus robur) та робінії звичайної (Robinia pseudoacacia).

​

У Стрільцівському степу наявні угруповання 10 синтаксонів, занесених до Зеленої книги України. Це степові угруповання з домінуванням пирію ковилолистого (Elytrigeta stipifoliae), ковили вузьколистої (Stipeta tirsae), ковили Залеського (Stipeta zalesskii), ковили Лессінга (Stipeta lessingianae), ковили волосистої  (Stipeta capillatae), ковили пухнастолистої (Stipeta dasyphyllae), ковили найкрасивішої (Stipeta pulcherrimae), ковили пірчастої (Stipeta pennatae), ковили дніпровської (Stipeta borysthenica), мигдалю низького (Amygdaleta nanae).

​

Флора вищих судинних рослин нараховує 735 видів (732 – покритонасінні, 2 – голонасінні). До вузькоареальних видів належать представники кретофільного та плакорно-степового флористичних комплексів: астрагал крейдолюбний (Astragalus cretophilus Klokov), чебрець вапняковий (Thymus calcareus Klokov et Des.-Shost.), серпій донський (Serratula tanaitica P. Smirn.), тонконіг червононогий (Poa erythropoda Klokov), астрагал Ольжин  (Astragalus olgianus Krytzka), лядвенець Ольги (Lotus olgae Klokov), тюльпан змієлистий (Tulipa ophiophylla Klokov et Zoz), ковила шершава (Stipa asperella Klokov et Ossycznjuk).

​

До Червоної книги України занесено 27 видів судинних рослин, що зростають в Стрільцівському степу:

• астрагал крейдолюбний (Astragalus cretophilus Klokov);

• астрагал яйцеплідний (Astragalus testiculatus Pall.);

• брандушка різнокольорова (Bulbocodium versicolor (Ker Gawl.) Spreng.);

• горицвіт волзький (Adonis wolgensis Steven);

• громовик донський (Onosma tanaitica Klokov );

• катран татарський (Crambe tataria Sebeok);

• ковила волосиста (Stipa capillata L.);

• ковила вузьколиста (Stipa tirsa Steven)

• ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klokov ex Prokudin);

• ковила Залеського (Stipa zalesskii Wilenski);

• ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin.et Rupr.);

• ковила найкрасивіша (Stipa pulcherrima K.Koch.);

• ковила пірчаста (Stipa pennata L.);

• ковила пухнастолиста (Stipa dasyphylla (Czern. ex Lindem.)Trautv.);

• ковила українська (Stipa ucrainica P. Smirn.) .);

• ковила відокремлена (Stipa disjuncta Klokov);

• ковила шершава (Stipa asperella Klokov et Ossycznjuk);

• косарики тонкі (Gladiolus tenuis M. Bieb.);

• пирій ковилолистий (Elytrigia stipifolia (Czern. ex Nevski) Nevski);

• півонія тонколиста (Paeonia tenuifolia L.);

• рябчик руський (Fritillaria ruthenica Wikstr.);

• серпій донський (Serratula tanaitica P. Smirn.);

• сон лучний (Pulsatilla pratensis (L.) Mill.);

• сон широколистий (Pulsatilla patens (L.) Mill.);

• тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum Klokov et Zoz);

• тюльпан змієлистий (Tulipa ophiophylla Klokov et Zoz);

• тюльпан Шренка (Tulipa schrenkii Regel);

 

З Додатків до Бернської конвенції (у редакції 2011 р.) зустрічаються 7 видів (катран татарський, сон широколистий, півонія тонколиста, серпй вовконоголистий (Serratula lycopifolia (Vill.) A.Kern.), серпій донський, синяк руський (Echium russicum J.F.Gmel.), ковила Залеського), з Європейського Червоного списку 2011 - ковила Залеського, пирій ковилолистий). До регіонального «червоного» списку внесені  27 видів судинних рослин.

​

О. Дубовик у 1950-ті роки наводила для Стрільцівського степу жовтушник український (Erysimum ucranicum J.Gay) [Червона книга України, 2009] та перлівку золотолускову (Melica chrysolepis Klokov) [Європейський Червоний список 1991], але наявність цих видів не була підтверджена подальшими дослідженнями.

​

Загальна кількість відомих на території відділення видів вищих, нижчих рослин та грибоподібних організмів складає 1031. На території відділення зростають 78 видів зелених водоростей, 26 - мохів, 164 -  грибів, 28 – лишайників (Биоразнообразие Луганского ..., 2009). До Червоної книги України занесено 4 види грибів: зморшок степовий (Morchella steppicola Zerova), печериця таблитчаста (Agaricus tabularis Peck), лімацела степова (Limacella steppicola Zerova et Wasser), ентолома вонюча (Entoloma rhodopolium (Fr.) P. Kumm.). До регіонального «червоного» списку внесені  та 2 види водоростей  - шерфелія сумнівна (Scherffelia dubia (Scherffel) Pascher) та клостеріум Еренберга (Closterium ehrenbergii Meneghini).

​

Найважливіша проблема заповідника – це стримування резерватогенних процесів, які є наслідком неповночленності степових угруповань, обумовленої відсутністю крупних травоїдних тварин. Приоритетною задачею заповідника є збереження еталонних угруповань різнотавно-дерниннозлакових степів з рідкісними видами рослин. За час проведення фітоценотичного моніторингу зафіксовано, що степові дернинно-злакові угруповання постійно скорочують площу, площі чагарникових та кореневищно-злакових угруповань стабільно розширюються. Напрямом резерватогенних змін є формування чагарникових та лісових угруповань, що веде до втрати степового різноманіття [Ткаченко, 1989-2009].

​

Тваринний світ

​

Фауна Стрільцівського степу налічує близько 1800 видів. Комах відомо 1487 видів, павукоподібних – 298, земноводних – 8, плазунів – 7, птахів – 221 вид, ссавців – 54. З Європейського Червоного списку тут трапляються 13 видів, з додатку 2 Бернської конвенції – 156 видів. У відділенні охороняється 62 види тварин З Червоної книги України – дибка степова (Saga pedo), вусач земляний хрестоносець (Dorcadion equestre), поліксена (Zerynthia polyxena), ктир гігантський (Satanas gigas), гадюка степова (Vipera renardi), полоз візерунковий (Elaphe dione), огар (Tadorna ferruginea), лунь лучний (Circus pygargus), голуб-синяк (Columba oenas), совка (Otus scops), сова болотяна (Asio flammeus), вівсянка чорноголова (Emberiza melanocephala), мишівка темна (Sicista severtzovi), хом’ячок сірий (Cricetulus migratorius), перегузня (Vormela peregusna) тощо. Унікальною особливістю Стрільцівського степу є аборигенна популяція бабака степового.
Перелік безхребетних заповідника (PDF 1,5 MB)

​